1. ВІРИТИ – БУТИ ХРИСТИЯНИНОМ

 

Стародавній філософ Платон стверджував, що всі люди, оскільки мають трохи розуму,завжди якимось чином кличуть Бога. Тобто вірять в існування буття, досконалішого від них самих. Розпочинаючи нашу підготовку до таїнства подружжя, ми повинні спочатку знову усвідомити собі, що значить вірити? Чим віра є для мене? Це ті основні запитання, які має собі задавати кожен віруючий, а особливо той, хто прагне прийняти сакраментальний подружній звязок, фундаментом якого є любов, а джерелом любові – Бог, бо Бог є любовю.

 

Що значить вірити?

 

Вірити – значить не лише прийняти і визнати існування Бога. Сатана також вірити в Його існування, знає Бога досконало, але діє проти Бога. В повноті вірить той, хто кожної миті свого життя, в кожній події спостерігає і чує голос люблячого Бога. Хто над всім роздумує так, як Пресвята Матір, щоб добре пізнати, що вимагає від нього люблячий Бог. Лише той досконало вірить, хто виконує Його волю, зберігає Його заповіді, хто завжди поступає згідно з вченням Христа і Його Церкви. По-справжньому вірить в Бога той, хто у всіх, навіть найважчих моментах життя, довіряє Йому і в Ньому покладає надію. Міцно вірить в Бога і в Його допомогу той, хто з Ним обговорює кожну життєву проблему, кожне щоденне завдання. Для віруючої особи Бог не є кимось далеким, Він – люблячий Отець, найближчий Приятель, котрому можна повністю довіритись, котрий завжди поруч. Віруюча людина інакше сприймає світ, людей, життя, історію, терпіння і смерть, ніж невіруюча. В другій людині та в історії бачить Божу присутність і Його діяльність, в терпінні – можливість духовного розвитку, в смерті – браму до вічного щастя.

Віра – це безкорисний Божий дар, доступний для всіх, хто про нього покірно просить. Віра – це також чеснота, необхідна для спасіння. Віра – це акт розуму, тобто розумом приймаю правду, обявлену Богом.

 

 

 

Що робити, якщо віра викликає труднощі?

 

Часто хтось хоче глибоко вірити, але з’являються в ньому різні суперечки, має проблеми зі своєю вірою. В такій ситуації людина повинна, якщо тільки зможе, молитися і просити про зростання віри. Повинна також завжди керуватись голосом свого сумління і шукати пізнання правди, напр., читати відповідні релігійні книжки, журнали, розмовляти з віруючими людьми і т.д. Пошук правди повинен бути справжнім і сумлінним. Бо важко виправдати людину, котра стверджує, що повірила б, якби змогла, але нічого не робить для того, щоб ознайомитись з поглядами віруючих осіб, з наукою Церкви, зі св. Письмом, постійно уникає серйозних розмов і т.п.

 

Чи віра може бути мертвою? (Як 2,14-26)

 

Справжня віра не основується лише на порожніх обіцянках і деклараціях, а проявляється у ділах, згідних з Божою волею. Той повністю довіряє Божій доброті, хто будує своє життя на Його заповідях. Св. Яков говорить, що віра, коли діл не має, мертва сама в собі (пор. Як 2,17). Тільки той виправдається, спасеться, хто свою віру втілить у вчинки любові. Стверджує це св. Яков, говорячи: “Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою” (Як 2,24). Іншою мовою, виправдається той, віра котрого поєднується з любов’ю і дає плоди у вигляді вчинків милосердя. Відсутність віри або любові тягне за собою втрату виправдання і наражає людину на вічне осудження.  Так звані смертельні гріхи, тобто свідоме і добровільне знищення в собі віри або любові призводять до втрати освячуючої благодаті.

         

Наше життя має бути підтвердженням нашої віри

 

Все, що робимо, має бути виразом нашої віри і любові. Наш стиль життя повинен свідчити про те, що ми повністю довірились Богу, Його доброті, любові і опіці. Важко сказати про людину, яка турбується лише про накопичення матеріальних благ, що вона повністю довірилась Богу. І навпаки, особа, яка турбується про справедливість Божого царства, тобто про те, щоб нікому не забракло потрібного добра, щоб ніхто не страждав – всім своїм життям доводить, що серйозно віднеслася до слів Христа: “Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться” (Мт 6,33). Глибока віра людини проявляється також в її молитві, в проголошенні іншим Євангелії, в активній участі в літургії, в таїнствах і т.д. Молитві присвятимо окрему конференцію.

Те, як ми відносимось до другої людини, теж свідчить, віримо чи ні словам Ісуса: “Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили” (Мт 25,40). Тому повинні ми старатись, щоб наші вчинки найповніше виражали віру в різних життєвих ситууаціях. Роблячи іспит сумління, маємо замислитись, в якій мірі наші думки, слова, вчинки виражали віру, а в якій – її заперечували. Треба нам також замислитись, що робимо для постійного поглиблення нашої віри і уповання на Бога.