8. ПОДРУЖЖЯ ЯК СПІЛЬНОТА, ВІДКРИТА НА НОВЕ ЖИТТЯ

 

Характерною рисою подружжя є плідність. Вже сама латинська назва подружжя matrimonium у вільному перекладі означає опіку над матірю, а там, де є мати, є потомство плід плідності. Подружжя обдаровані міццю дати нове життя, тобто беруть участь у творчій силі Бога. Також несуть вони відповідальність перед Богом, власним сумлінням і суспільством за місію передавання життя.

Тілесне співжиття подружжя є ознакою взаємного віддання, дару з себе, завдяки якому збагачуються серцем, радісним і вдячним (KDK 49). Сексуальні відносини не можна відірвати від любові, вони мають бути виразом любові, бути наслідком любові подружжя, яке прагне до повної єдності.

Природньою метою тілесного співжиття подружжя має бути плідність. Бо любов, з якою подружжя віддається і тілесно, є, в Божому задумі, джерелом нового життя (пор. KDK 50). ІІ Ватиканський Собор вважає батьківство якби найвищим увінчанням любові (KDK 48). Подружня любов є справжньою, коли вона творча, якщо налаштована на зачаття і народження нової людської істоти (пор. FC 14). Йдеться про велику гідність подружжя і подружню любов, яка тоді реалізується і приносить плоди.

Відкритість на дар нового життя і його переказ ІІ Ватиканський Собор називає обовязком і головною [...] місією подружжя, котре є спвпрацівником любові Бога Творця і якби її виразом (пор. KDK 50). Переказ, через народження, Божого образу від людини до людини є їхнім основним завданням (пор. FC 28). Повинні знати це своє завдання і виконувати його з відповідальністю. Мають вони передусім зрозуміти, що плідність є Божим даром.

Отже, коли відбувається тілесне співжиття, подружжя повинно враховувати можливість народження нового життя; тілесні звязки створюють можливість, за природніми законами цього акту зачаття.

Не можна, отже, подружжю позбавитись прокреаційного характеру їхньої спільноти любові і її тілесного виразу, тобто виключати з сексуального співжиття прокреаційного сенсу. Вони не повинні робити нічого, що в самому акті тілесного співжиття означало б відокремлення любові від плідності (штучне заплііднення, контрацепція).

Але прокреація, переказ життя не може бути єдиною метою подружжя і тілесного співжиття. Церква у своєму вченні виразно стверджує: Подружжя, однак, не встановлено лише для народження потомства; сама природа нерозривного звязку між двома особами і благо потомства вимагають, щоби також взаємна любов подружжя виражалася відповідно, щоб розвивалася і дозрівала. Тому подружжя існує як поєднання і спільнота цілого життя і зберігає свою вартість (...) навіть тоді, коли бракує часто очікуваного потомства (KDK 50).

Хоча прокреація й не є єдиною метою подружжя, та має досить значну вагу, тому подружжя, які не по своїй вині стають безплідними, не повинні повністю позбавляти свою подружню спільноту сенсу плідності. Може це дуже негативно вплинути на їхню спільноту любові. Вони мають відкрити в своїх подружніх звязках вимір духовної плідності. Плідність любові в подружжі не обмежується тільки народженням власних дітей, а може виражатись, як стверджує Йоан Павло ІІ, в різних видах служби для людського життя, наприклад, за допомогою всиновлення, різних форм виховної роботи, допомоги вбогим чи знедоленим дітям, дітям калікам та ін. (пор. FC 14).

Егоїстичне прагнення мати дитину за будь-яку ціну стає сьогодні для багатьох безплідних подружь ще більшою проблемою, ніж сама безплідність. Ця проблема переростає в драму, коли подружжя прагнуть дитину, а саме отримання дитини розуміють як реалізацію своїх можливостей, дитина перестає бути для них даром, цінністю, а стає знаряддям, обєктом і засобом для мети, іграшкою або примхою. Якщо не можуть осягнути того, що прагнуть, починають шукати, хто винен. Прагнення дитини, яке по своїй природі є цілком нормальним, коли набирає форми права на дитину, суперечить християнській ментальності. Катизізис Католицької Церкви навчає: Євангеліє показує, що фізичне безпліддя не є абсолютним злом. Подружжя, яке вичерпало дозволені медичні засоби, зносить безпліддя, єднаючись з хрестом Христа, джерелом всілякої духовної плідності. Вони можуть показати приклад своєї великодушності, всиновлюючи залишених дітей або виконуючи неоюхідні послуги для ближнього (ККК 2379).

На зікінчення пригадаймо ще раз навчання Церкви, що подружній завіт, через який чоловік і жінка творять між собою спільноту на ціле життя, яка прагне добра для подружжя і народження та виховання потомства (KPR  Kан. 1055). Великим Божим даром є кожна дитина, але, якщо не зважаючи на відкритість подружжя на нове життя, цього дару не отримують, це не означає, що не можуть вони бути щасливими.